З початку XIX століття Вроцлав був в облозі наполеонівськими військами під командуванням генерала Домініка Вандамма. Місто поступово стало організаційним пунктом для польських легіонів. Вже у 1807 році чисельність армії налічувала 8400 осіб, тож Вроцлав називали військовим містечком, пише сайт wroclawyes.eu.
Навіть після підписання Наполеоном Тільзітського договору, за яким місто повернулося під владу Пруссії, його все одно оточували військові конфлікти. Чисельність армії тут не зменшували. У кожній родині налічувався бодай один військовий.
У середині XIX століття у Вроцлаві народився Герман фон Ейхгорн, який у підсумку обрав для себе професію військового. Біографія Герман фон Ейхгорна налічує участь у трьох війнах, політичну боротьбу та гучне вбивство на початку XX століття.
Син у сім’ї депутатів
13 лютого 1948 році у Вроцлаві народився Герман фон Ейхгорн. Сімя Ейхгорнів — це ціла династія політиків. Батько Германа, Карл Фрідріх Ейхгорн, був відомим німецьким юристом та членом міського комітету. Обидва дідусі Германа також були відомими політиками.
Вже з дитинства хлопець цікавився політичною та військовою справою. Германа фон Ейхгорна дуже сильно хвилювали постійні війни, які оточували його країну. У 18-річному віці Герман пішов добровольцем до армії. Якраз тоді розпочалася австро-прусська війна.
Війна між Австрією та Німеччиною тривала сім тижнів. Саме цей військовий конфлікт завершив боротьбу між двома державами за керівну роль Німеччини. Для Германа фон Ейхгорна це був перший військовий досвід. Пруссія у тій війні здобула перемогу, а Ейхгорн вже зрозумів, що без армії вже не зможе.
Вже через чотири роки на Пруссію очікував новий військовий конфлікт. У 1870 році розпочалася війна з Францією. 24-річний Ейхгорн спочатку брав активну участь у війні, але згодом був переведений до генерального штабу. У 1871 році французи капітулювали, що призвело до об’єднання німецьких народів.
Герман фон Ейхгорн продовжив службу у генеральному штабі німецької армії. Паралельно займався політичними процесами країни, зокрема всі вони були направлені на зміцнення армії.
Армія перемогла
Герман фон Ейхгорн міг би залишити армію ще молодим. За архівними даними, військовослужбовцю кілька разів пропонували різні посади при німецькому уряді. Проте своїм покликанням він вважав військо.
У 1901 році став командиром 9-ї дивізії німецької армії. Тоді військових дій на території Німеччини не було, тож це була постійна армія, яка функціонувала заради обороноздатності держави. Через три роки був переведений командиром XVIII армійського корпусу.
Вже на початку 1910 року ситуація у світі передбачала новий військовий конфлікт. У Німеччині також створювалися нові дивізії та інспекції. Саме у 1912 році Германа фон Ейхгорна призначають генералом-інспектором у 7-му армійську інспекцію.
Перед самим початком Першої світової війни із Германом стався нещасний випадок. В історичних довідниках не залишилося згадки про сам інцидент, але можна знайти повідомлення, що він був на межі життя та смерті.
З армії довелося звільнитися у резерв за станом здоров’я. Проте осторонь війни генерал залишатися не зміг.
У війні участь брав
Через рік Герман фон Ейхгорн попросився назад до армії. Одразу ж взяв участь у битві при Суассоні в 1915 році. Звичайно, такого досвідченого командира без роздумів прийняли назад. 21 січня 1915 року він став командувачем 10-ї армії, яка брала участь у великій битві на Мазурських озерах.
Під час його командування армія просунулася до Росії. Вже 30 липня 1916 року Ейхгорн став верховним командувачем групи армій, яку назвали його прізвищем — Heeresgruppe Eichhorn. Через рік отримав звання генерала-фельдмаршала. Це було вище військове звання у ті часи.
У 1918 році фельдмаршал Ейхгорн став верховним головнокомандувачем окупаційної групи армій “Київ” та одночасно військовим губернатором України. Герман фон Ейхгорн керував майже усією територією сучасної України, окрім Волинської, Подільської та Херсонської губерній, які входили до управління Австро-Угорщини.
Місяць в Києві
5 квітня Герман фон Ейхгорн прибув до Києва. Вже тоді на залізничному вокзалі були підвищені заходи безпеки. Звичайно ж, німецькі політики розуміли, що у столиці України вони представники окупаційної влади й могли б отримати супротив одразу ж. Генерал-фельдмаршал оселився на вулиці Катерининській та розпочав вивчати хід справ в українській столиці.
Ейхгорн вже на наступний день вдався до дій, за якими німці й прибули до України. Йдеться про договір, який усі називали “Хлібним миром”. Згідно з наказом, який новопризначений губернатор підписав на наступний день після приїзду, зерно, який засівають селяни на землі, належать тому, хто його сіяв. І ніби той наказ нічого поганого на меті не мав, але у ньому були й застереження. До прикладу, існували сувові покарання для селян, які набрали землі більше, ніж могли обробити.
Тим більше голова парламенту Михайло Грушевський розкритикував цей наказ через те, що це було розцінено як втручання у внутрішні справи України, а німці обіцяли цього не робити. Розпочалися протести, які Ейхгорн просто проігнорував. 30 квітня в Києві за підтримки німців відбувся переворот, у результаті якого Центральна Рада припинила існування, а Павло Скоропадський оголосив себе гетьманом Української держави.
Гучне вбивство у Києві
Політична ситуація в Україні була напруженою. Серед селян з’являлися диверсійно-розвідувальні групи. Одна із таких ДРГ знайшла на Трухановому острові покинуту гармату і випалила по центру міста. Пізніше цей випадок кваліфікували як випадковість.
У червні у столичному районі Звіринець загорілися та вибухнули склади зі зброєю, а у Полтаві був застрелений колишній міністр освіти Іван Стешенко. Тодішній міністр шляхів Борис Бутенко також потрапив під обстріл у Звенигороді, а пізніше загинув повітовий староста Звенигорода Іван Машир.
Генерал Герман фон Айхгорн повертався додому після офіцерського зібрання у супроводі його ад’ютанта Вальтера фон Дреслера. Переходячи дорогу на Липському провулку, вони на шляху зустріли чоловіка у плащі та капелюсі, який кинув у їхню сторону пакунок.
Через кілька секунд пролунав вибух. На місці події збіглася місцева жандармерія, а також Павло Скоропадський, який проживав за кілька кварталів від місця події. Айхгорна та Дреслера доставили до клініки професора Сергія Томашевського. Вальтер фон Дреслер був вже мертвий, а генерал Айхгорн прожив у лікарні ще кілька годин.
Нападника було затримано. Ним виявився російський революціонер Борис Донський. Під час слідчих дій Донський свою провину визнав та пояснив, що зробив це заради усього трудового класу. 10 серпня 1918 року нападника було повішено поблизу Лук’янівської в’язниці.
Німецьке визнання
Герман фон Ейхгорн у 1871 році був нагороджений Орденом святого Станіслава, яким славилася Російська імперія. Пізніше отримав Прусський орден Корони. Нагороджений кількома військовими нагородами.
Під час окупації Києва у Другій світовій війні німецький уряд назвав головну вулицю Хрещатик іменем Германа фон Ейхгорна. Також за заслуги генерал-фельдмаршал став почесним доктором Берлінського університету.
Поховали німецького полководця не у рідному Вроцлаві, а у Берліні. У столиці Німеччини зібралося тисячі людей, які хотіли попрощатися з генералом. На поховання прибула і делегація з України на чолі з послом Федором фон Штайнглем. Спочиває Герман фон Ейхгорн на військовому кладовищі у Берліні.