Заселення Нижньої Сілезії євреями розпочалось у 1945 році. Кількість їх у повоєнні роки становила сім тисяч. Основна більшість була тими, хто вижив, або був звільненим із концентраційних таборів. Зокрема, із табору Гросс-Розен. Також у 1945 році почалась пропагандистська кампанія, аби ті євреї, які все своє життя знаходились на польських територіях, переселялись до Нижньої Сілезії, пише wroclawyes.eu.
Антиєврейські заворушення
Після закінчення Другої світової у Польській Народній Республіці тривала демократизація внутрішньої політики. В той час антиєврейські настрої продовжували наростати. Наприклад, діяла фракція Натоліна, яка активно боролась за свій вплив. Політики звинувачували партійних чиновників, які мали єврейське походження, у всіх злочинах Сталіна.
Діячів із жидівським походженням масово звільняли. Антиєврейські настрої поступово ширились за межі діяльності партій. Серед поляків чимало громадян підхопили цю хвилю ненависті та почали звинувачувати жидів у всіх гріхах: репресіях, вбивствах, економічних негараздах та в боротьбі з церквою. Під тиском, частина польських євреїв була змушена покинути країну.
Заворушення ширились не лише Нижньою Сілезією, а й по території всієї Польщі. Втім, саме в регіоні антиєврейські настрої мали найбурхливіший характер. Спершу, нападки на жидів були лише вербальними. Згодом, додалась і фізична сила. Поляки не соромились застосовувати її в громадських місцях та різноманітних установах.
Дійшло навіть до вбивства. У Нижній Сілезії гучним був випадок розправи над місцевим годинникарем Хаїмом Рутковичем. Той, хто позбавив цього єврея життя запевняв, що він намагався йому помститися.
Восени 1956 року у Валбжиху проходили антиєврейські демонстрації. Втім, завдяки поліції та армії, масових погромів таки вдалось уникнути. У Вроцлаві на будинках місцевих євреїв все частіше з’являлись заклики, щоб вони покидали Польщу. Подібні акції проходили у Дзержонові, Валбжиху, Біляві та Зембіцах. Поляки не гребували також знущатись із єврейських дітей. Масово застосовувались антисемітські листівки, які з’являлись у Яворі, Легниці, Вроцлаві та Кудовій Здруї.
Репатріація євреїв
Зі серпня 1945 року євреїв заохочували масово переселятись до Нижньої Сілезії. Людей мотивували тим, що відновлена територія була ідеальною для проживання та відродження єврейського життя. Жиди не мали проблем зі житлом, а місцеві фабрики, майстерні, магазини чекали, що хтось займеться їх розвитком. В той час, коли єврейські газети невпинно писали про вбивства у Підгаллі, Варшаві, в Келецькому повіті, Лодзі, у Нижній Сілезії до жидів ставились краще.
Лідерами єврейського поселення були: Абрахам Розенман, Якуб Лещ, Якуб Егіт, Ігнацій Кучинський та Іцхак Турков-Грудберг. Ці чоловіки намагались слідувати ідеї національно-культурного відродження жидів та досягти для них автономії. Активісти хотіли скоротити еміграцію євреїв з Польщі. Якуб Егіт наполягав, що вони можуть відродити мільйонне поселення в країні та відіграти значну роль у зміцненні єврейської спільноти в Європі.
Також лідери наголошували, що планам Гітлера, щодо Європи без жидів ніколи не стати реальністю. Євреям намагались створити нові образи сталеварів, шахтарів та хліборобів. Це, своєю чергою, повинно було зруйнувати стереотипне уявлення про них лише як про лихварів, кравців, шевців, релігійних фанатиків та нездатних до важкої праці людей.
Хоч ці гасла і настрої мали комуністичний характер, лідери єврейської громади у Нижній Сілезії справді вірили, що подібна стратегія зможе змінити упередження поляків.
Влітку 1945 року почалась репатріація євреїв із СРСР. До місцевих комітетів Нижньої Сілезії почали масово прибувати жиди. Але комісії виявились неготовими до такої великої кількості людей. До того ж євреї почали прибувати на місяць раніше, аніж було домовлено. Не вистачало умов та грошей, аби їх забезпечити. Щодня приїжджало близько 5 тис. репатріантів.
Труднощів вистачало. Попри своєрідну романтизацію цього процесу, євреям було зовсім несолодко. Спершу евакуйованих до нитки грабували більшовики. Згодом, жидів вантажили у відкриті вагони, які були призначені для худоби. Доводилось тижнями чекати, доки потяги таки відправлялись. Зимою картина була ще страшнішою. Часто, вагони нагадували могильники для старих, хворих та дітей.
Після прибуття чимало євреїв стикалось із побиттями та антисемітськими вигуками у свою сторону від польських поліціянтів. Людям у слід гукали, що на них потрібно Гітлера. На жаль, подібні ситуації були не рідкістю. Попри це, вже у квітні 1946 року в Нижній Сілезії нараховувалось близько 40 тис. переселенців, а влітку – 82 тисячі.
Повільний розвиток
Не таємниця, що більшість нижньосілезьких євреїв було вбито під час Другої світової, коли цей регіон належав Німеччині. По війні територію почали заселяти вцілілі та репатріанти. Усіх євреїв можна було поділити на три основні групи: колишні в’язні концтаборів, репатріанти із СРСР та переміщені з інших регіонів Польщі. Остання група переселялась до Нижньої Сілезії через те, що їх будинки були зруйновані, або в них жили чужі люди.
Перш за все, переселеним євреям намагались надавати максимальну медичну допомогу. Колишні в’язні концтаборів мали просто жахливий стан здоров’я. Найпоширенішим захворюванням став туберкульоз. Було засновано різні товариства з охорони здоров’я євреїв, санаторії, Єврейський шпиталь, будинок для сиріт, ясла та ін.
Поступово почала розвиватись освіта. Їдиш викладали в школах, а в духовних освітніх закладах – іврит, релігію та історію євреїв. Музичні школи діяли у Вроцлаві та Валбжиху. Втім, у 1949 році єврейські школи націоналізували. У 1946 році спеціально створений комісаріат займався продуктивністю єврейського населення у професійній діяльності. Євреї почали влаштовуватись на підприємства легкої та важкої промисловості, шахти, металургійні заводи.
Активізувалось і релігійне життя. По Нижній Сілезії діяли мікви, кошерні їдальні. До 1948 року також було створено чимало єврейських політичних партій. Їх вільна діяльність та участь євреїв у міжнародних організаціях дозволили створити для них замінник незалежності, щось на зразок автономії. Євреї мали право без перешкод розвивати культуру, освіту, економіку та політичну діяльність.
Тривала чисельна міграція жидів. Багато хто хотів возз’єднатись із родинами, а дехто панічно боявся приходу комуністичного режиму. Після погрому в Кельцах у липні 1946 року, близько 35 тис. євреїв покинули Нижню Сілезію. Вони вирушили до таборів з переміщеними особами у Німеччині та Італії. Крім того, у 1945-1948 роках відбувалась також нелегальна еміграція до Палестини. Держава цей процес цілком підтримувала.
Деградація
Весною 1949 року в Нижній Сілезії залишилось близько 43 тисяч євреїв. Дозвіл на еміграцію до Ізраїлю спричинив від’їзд ще 16 тис. громадян. Вони були позбавлені польського громадянства. Також почали закривати єврейські школи, культурні установи, націоналізовувати кооперативи та школи.
На початку зими 1949 року держава також ліквідувала сіоністські партії та організації. У 1950 році замість єврейських громадських організацій почало діяти Соціально-культурне товариство євреїв у Польщі. На початку 1960 року в регіоні проживало близько 8 тис. євреїв. Релігійне життя ускладнювалось як і фінансове положення. Євреї не мали змоги ремонтувати синагоги, виникали труднощі із доставленням кошерної їжі. Кількість рабинів також зменшувалась.
Весною 1968 року за владу боролась Польська об’єднана робітнича партія. Вона активно використовувала у своїй кампанії антисіоністські заклики. Це призвело до розпалення відповідних настроїв та дій проти євреїв. Тоді з Нижньої Сілезії емігрувало ще три тисячі осіб. Як результат, в регіоні залишилось проживати всього 500 жидів.