Кінець Другої світової війни. Вроцлав (тоді – німецький Бреслау) був оголошений нацистською владою «фортецею» (Festung Breslau) у серпні 1944 року. Німці готували місто до тривалої оборони: будувалися укріплення, евакуювалися архіви та твори мистецтва, мобілізувалися всі доступні ресурси, а цивільне населення змушували будувати оборонні споруди. Але невдовзі радянська Червона армія «визволить» Вроцлав від німців, створивши власну окупацію. Чим це обернулося для Нижньої Сілезії – розповідаємо на wroclawyes.eu.
Радянська армія у Вроцлаві: хроніка подій
Остаточне оточення Вроцлава військами 1 Українського фронту Червоної армії під командуванням маршала Івана Конєва відбулося в ніч із 15 на 16 лютого 1945 року. У місті залишилося близько 80 тисяч німецьких військових, включаючи частини 4 танкової армії, батальйони фольксштурму та гітлер’югенду.
Хід подій згадаємо лише побіжно:
- 13 лютого 1945 року почалося безпосереднє оточення міста.
- 16 лютого радянське командування запропонувало гарнізону капітулювати, але пропозиція була відхилена.
- У наступні місяці тривали запеклі бої, масовані артилерійські обстріли й бомбардування, одне з найбільших сталося 1 квітня 1945 року.
- 6 травня 1945 року о 9:00 німецький гарнізон припинив опір, а о 18:30 було підписано акт капітуляції.
Вроцлав зазнав катастрофічних руйнувань: за різними оцінками, знищено було до 70 % міської забудови. Масова евакуація цивільного населення, організована ще до початку облоги, призвела до численних жертв – під час «маршів смерті» загинуло понад 90 тисяч мешканців. Відновлення міста, яке сталося пізніше, було довгим і важким.
Поведінка Червоної армії у Вроцлаві за польськими джерелами
Польські історики та журналісти відзначають, що після взяття міста, як і на інших територіях, мали місце численні випадки мародерства, насильства та зґвалтувань із боку радянських солдатів. Це явище набуло масового характеру після перетину радянською армією довоєнного польсько-німецького кордону. Водночас у польській історіографії підкреслюється, що ці дії не були офіційною політикою командування, але місцевому населенню від того було не легше.
У польській історичній пам’яті перебування Червоної армії у Вроцлаві сприймається неоднозначно: з одного боку, це визволення від нацизму, з іншого – початок нового періоду окупації, трохи іншої за стилем, але, напевно, не менш суворої. Родини солдатів радянських військ жили в ізольованих районах, тому в головному місті регіону не були частими гостями. У Вроцлаві діяли радянські школи й лікарні, але контакти з місцевим населенням були обмежені. Проте випадки злочинів, скоєних радянськими військовими, траплялися.
Після виведення радянських військ у 1993 році Вроцлав швидко інтегрував військові території в міське середовище. Об’єкти, пов’язані з війною, були переобладнані під житлові будинки, школи та інші громадські установи. Сьогодні лише деякі пам’ятники й кладовища нагадують про присутність радянської армії в місті.
Радянська армія і Легніца: особливості історичних подій
Присутність радянських військ у Вроцлаві була менш помітною порівняно з іншими містами, особливо якщо говорити про Легніцу, де солдати Червоної армії з’являлися на вулицях набагато частіше.
У січні 1945 року радянські війська розпочали наступ з Сандомирського плацдарму, швидко просуваючись на захід. До середини березня більшість території Нижньої Сілезії опинилася під контролем Червоної армії, за винятком кількох міст-фортець, зокрема Вроцлава. Легніца, розташована на стратегічному напрямку, стала важливим пунктом для радянських військ.
У липні 1945 року місто було обране як штаб-квартира Північної групи військ Червоної армії. За наказом маршала Рокоссовського, польські адміністративні установи та цивільне населення були змушені покинути центр міста протягом 24 годин і переселитися на околиці. Радянські військові зайняли житлові будинки, дозволяючи мешканцям взяти лише найнеобхідніше. Ці дії нагадували методи, що застосовувалися під час нацистської окупації.
Багато польських переселенців залишили місто, побоюючись за свою безпеку. Коли дозволили повернення, більшість громадських будівель уже були зайняті радянськими військовими. До кінця 1940-х років парк міста залишався під контролем радянських військ і польським громадянам доводилося платити за вхід. У 1946 році в Легніці проживало близько 16 700 поляків, 12 800 німців і понад 60 000 радянських військових і їхніх родин.
Протягом перших повоєнних років ситуація з безпекою в місті була складною. Радянські солдати часто нападали на польських переселенців, грабували їхнє майно, вчиняли насильство. Міліція мала обмежені повноваження й часто не могла ефективно реагувати на злочини. У деяких випадках, коли польські громадяни намагалися захистити себе, їх притягували до відповідальності, звинувачуючи в нападі на осіб у радянській формі.
З часом зменшення кількості радянських військ і їх переміщення до казарм сприяло поліпшенню ситуації. Проте повне відновлення контролю польської адміністрації над містом тривало до кінця 1970-х років, коли останні об’єкти, зайняті радянськими військовими, були повернуті місцевій владі.
Ставлення місцевого населення до радянських військових
На відміну від Легніци, де радянські солдати були всюдисущі майже як частина міського пейзажу, у повоєнному Вроцлаві відчувалася певна дистанція між місцевими мешканцями та окупантами з СРСР. Червоноармійців не було видно на кожному кроці, вони поводилися обережніше, а вроцлавське корінне населення могло дозволити собі певні вияви ворожого ставлення до них.
Навіть ті радянські солдати, які з родинами наважувалися поїхати в центр за покупками, робили це обережно. Вони добре знали: у громадському транспорті їм ніхто не посміхатиметься. Пасажири не ховали своєї неприязні – не тому, що були сміливцями, просто перебували в більшості та не відчували страху.
Особливо «небезпечними» для радянських військових вважалися школярі, які прямували додому після занять. Діти навіть не намагалися бути обережними – їхні погляди, жести, а іноді й слова були прямими та відвертими.
Усе це створювало атмосферу, за якої діти червоноармійців, що жили тут, трималися осторонь. Їх не пускали гуляти вулицями, гратися з місцевими – це було вкрай небезпечно. Дітей солдат, чергових окупантів, доводилося цілеспрямовано звозити до спеціальних навчальних закладів на вулиці Кошаровій, а добиралися туди закритими автобусами.
Як «визволителі» обікрали підприємства
І ще один показовий факт – грабунок місцевих підприємств. Постраждали від цього і Вроцлав, і глибинка Нижньосілезького воєводства.
Те, що промисловість зазнала серйозних втрат від радянської «допомоги», особливо добре видно через випадок із заводом Linke-Hoffman, пізніше відомим як Pafawag. Спершу його урочисто передали польській адміністрації, навіть розпочали підготовку до запуску виробництва. Але зненацька радянські військові вигнали польську команду й за кілька тижнів «повернули» порожні цехи. Така ж доля спіткала більшість заводів і навіть залізничну інфраструктуру. Обладнання, вагони, трамваї вивозили у величезних обсягах.