За час війни, нацисти депортували до Нижньої Сілезії близько 100 тис. поляків. Вони масово ставали в’язнями концтаборів. Їх зганяли на примусові роботи до каменоломні, цукрової фабрики у Вроцлаві, на різні промислові підприємства. Політичних діячів та активістів переміщували між в’язницями Бжегу, Вроцлава, Явора. Кінцевою точкою призначення були німецькі табори Аушвіц та Mauthausen-Gusen, пише wroclawyes.eu.
Переслідування
Переслідувати поляків Нижньої Сілезії почали ще в 1939. Німці вивезли студентів із Вроцлавського університету, закрили бурсу на вул. Костюшка та Польський дім. Навіть місцевий костел зачинився, після останньої вересневої служби 1939. Незадовго, нацисти почали масово арештовувати поляків та відправляти їх в концтабори на примусові роботи.
Політичне підґрунтя було найпоширенішим приводом для вбивства мирних громадян у Нижній Сілезії. Так, у свій час, жертвою став Владислав Зарембович. Він був керівником чоловічої групи скаутів ім. Болеслава Хороброго та активістом Союзу поляків у Німеччині. Чоловіка було замордовано в концтаборі Mauthausen-Gusen.
Багато поляків, депортованих з різних частин Польщі до Нижньої Сілезії, ставали в’язнями Гросс-Розен коло Рогозниці. Вже звідти полонених відправляли на примусові роботи. Там вони, часто, гинули від виснаження та хвороб. Так, Владислава Планеторжа, котрий був активістом скаутського руху в Польщі та Німеччині, переміщали між в’язницями Бжегу, Вроцлава та Явора. Після чого, на нього чекав Аушвіц та Mauthausen-Gusen.
Величезна кількість поляків була відправлена на німецькі підприємства для рабської роботи. За підрахунками, їх було близько 100 тисяч. По закінченні Другої світової, німців вивезли з країни. Натомість їх замінили репатріанти з Польщі та її втрачених східних регіонів. Втім, невелика німецька громада все ж залишилась у Вроцлаві.
Бомби падали рідко
У серпні 1939 в повітрі міста на Одері вже пахло тривогою. Багато хто очікував, що незабаром розпочнеться страшна війна. Вроцлав – найбільше німецьке місто на кордоні з Польщею, проживало свої останні мирні тижні. В штабі на вул. Штабовій приймались остаточні рішення щодо нападу на Польщу.
Саме зі Штабової лунали накази про наступ з півдня на Річ Посполиту. Гітлерівська армія та військова бойова авіація розташовувалися навколо Бреслау. З міста також злітали літаки, аби бомбити країну.
У Вроцлаві діяв один з найкращих польських розвідників Бруно Граєк. Він інформував Варшаву про все, що відбувалось в місті та регіоні. Інформатор докладав про дії німців, їх настрої, а також про можливі підземні ангари для літаків в Маслицях. Втім, з часом, було доведено, що ця інформація була неправдивою і ніяких підземних сховків в частині не було.
Серед жителів панував страх, що Вроцлав будуть бомбити польські винищувачі. Втім, нацисти, завдяки розвідці, були певні, що поляки не посміють атакувати місто на Одері. Проте, протиповітряна оборона все ж була потужною. Польські бомбардувальники, за час бойових дій, так і не пролетіли над містом. Говорили, що люди не знали, що таке війна до самої облоги Вроцлава в 1945.
Бомби падали рідко. Місто було своєрідним укриттям для Третього рейху. Проте, траплялись провокації. Так, в 1943 поляки з відділу Загра-Лінь заклали бомбу на головному вокзалі Бреслау. Тоді загинуло кілька німців, а декілька були поранені.
Репресії
Деякі мешканці були дуже натхненні Варшавською битвою 1920 року та сподівались, що таке ж чудо станеться й на Одері. Але марно. В серпні зі Здуна почали евакуйовувати людей. Були підозри, що напад німців відбудеться саме там, оскільки місто було недалеко кордону з Третім рейхом.
Мешканці також добре пам’ятають Марціна Клауза з 56 Великопольського піхотного полку. Він загинув від кулі 1 вересня, коли прикривав відступ побратимів зі Сульмежиць. 2 вересня кількість жертв фашистів вже виросла до сотень. Всі ці жахіття відбувались під час евакуації жителів. Потяг, який повинен був вивезти робітників до Кротошина попав під обстріл німецьких бомбардувальників. Тоді було вбито 250 осіб.
Нацисти, які прибули до міста, не мали поваги ні до кого та ні до чого. За свідченнями мешканців, від німецьких куль гинули всі без розбору. Наймолодшій жертві не було й року. Фашисти викидали людей з їх домівок. За відмову чекала куля в голову.
Жителі Кобиліна добре пам’ятають 7 вересня. Тоді до міста приїхали фашисти на трьох мотоциклах з причепами. Незадовго, розпочали свої репресії проти населення. Нова поліція та влада, всюди прапори зі свастикою. Людей виганяли з їх домівок. Декого вивозили у невідомому напрямку, де й залишали. Поляки, під страхом смерті, не мали права повертатись до свого дому.
Біда не оминула і євреїв. Їх вивезли близько сотні. Жидів повантажили на вози та повезли в сторону Кротошина. Живим, звісно, ніхто не повернувся.
Зі спогадів Орловської
Данута Орловська – віцепрезидент Товариства ентузіастів Вроцлава. Майже всю Другу світову вона з родиною провела у Вроцлаві та має, що розповісти.
Коли почались ті страшні події, Дануті було 12. Її сім’я жила недалеко Познані. Дівчина ходила до приватної школи. Батько наполягав, аби вона вчила німецьку та французьку. Знати мову ворога, за його словами, було корисно.
Для Данути війна почалась, коли її батьку – відомому жителю Косцяна, нацисти підписали смертний вирок. 27 жовтня 1939 на нього чекав розстріл. Данута з мамою та братом ходили просити керівника гестапо скасувати вирок. Втім, даремно.
Вікна помешкання Орловських виходили на площу, де відбувався розстріл. На щастя, батька Данути відправили до концтабору Дахау. Так він уникнув розправи. Спочатку сім’я переїхала до Шмігеля. Потім німці направили Орловських до концтабору в Берлін. Їхали вони через Вроцлав, який саме бомбили.
Мама сказала дітям, що з Головного вокзалу їм потрібно тікати. Що вони й зробили, поки поїзд стояв на станції. Сім’ї пощастило. Вони проживали в подруги мами, котра одружилась з німцем. Переховувати поляків було дуже небезпечно в ті буремні дні. Той німець був медичним працівником. Він прооперував начальника вроцлавського гестапо. Тож той дав добро, аби Орловські залишились працювати в місцевому таборі. За якийсь час, Данута дізналась, що їх батька також направили сюди на примусову роботу в Особовіцах.
Життя в окупації
За словами Орловської, життя в місцевому таборі було важке. Поряд з нечистотами та хробаками, Данута чистила картоплю. Мама працювала на кухні, брат на городі, а тато був різноробом. Одного разу, дівчину та її батька повели на базар. Там, на вул. Цибульського, кілька разів на тиждень торгували людьми.
Коли підійшла поважна німкеня, Данута почала цілувати їй руки. Дівчині дуже хотілось вибратись з табору. Жінка була чуйною до дитини, тому купила також її батька. По дорозі дорослі розговорились і німкеня обіцяла, що повернеться та викупить решту Орловських.
Сім’я отримала нове житло, в якому пробула до січня 1945. Тоді Бреслау оголосили фортецею. Тато видихнув з полегшенням. Він був певний, що кілька днів і Вроцлав нарешті буде вільним польським містом. Втім, він забороняв близьким радіти, адже це могло дуже розізлити німців.
За словами Орловської, останні дні облоги Вроцлава були дуже страшними. Вона пригадує, як поїхали з батьком та жінкою-рятівницею на вокзал, де відправлялись останні потяги до Рейху. Раніше, там був пункт догляду за пораненими. Довкола, на лавах лежали маленькі оберемки з мертвими новонародженими.
Дануту вразило, коли з вікна одного будинку визирнула жінка та віддала батькові конверт з маленьким тілом дитини. Вона попросила, аби малечу похоронили. Спочатку сім’я направилась до лікаря, який констатував смерть дитини. Тоді Данута з татом викопали ямку в мерзлій землі та закопали там маленьке тіло.
Вони навідувались на могилу час від часу, аби поставити свічку та помолитись. Так тривало, поки ділянку не відремонтували, а дерево, під яким було тіло, не зрізали.