Найбільше в таборі було поляків. Також українці, французи, італійці та чехи. В різні періоди там знаходилось до 12 тис. осіб. З Бургвайде людей розподіляли на примусові роботи у Вроцлаві та за його межами. В час облоги Бреслау, більша частина ув’язнених будувала в місті барикади, аеропорт, рила окопи. Там полонені зустрічали також свою смерть, пише wroclawyes.eu.
Бургвайде
Табір з’явився в районі вроцлавської Цукровні в 1940 році та діяв до закінчення Другої світової. Площа концтабору, оточена колючим дротом, становила 15 гектарів. Сувора охорона з військових та поліціянтів патрулювала цілодобово. На території табору були також дві сторожові вежі. Залишитись непоміченим та втекти, здавалось, непосильним завданням.
В Бургвайде було декілька секцій, відділених колючим дротом. В них проживали в’язні різних національностей. Німецькі ж полонені мали у своєму розпорядженні 5 бараків. Загалом, їх було 27. Звичайно, приміщення не опалювались, а в одному бараку жили до 200 в’язнів. В Бургвайде був також шпиталь зі санітарними корпусами. Окрім німецьких лікарів, там працювали ув’язнені медичні працівники. Серед них був один поляк – доктор Модраковський.
Ніхто не переймався комфортом полонених. Були випадки, коли новоприбулі ночували просто неба на площі. Для всіх не вистачало ліжко-місць. Дехто спав на підлозі з бетону. У різні періоди облоги Вроцлава, тут перебувало до 12 тис. ув’язнених. Восени 1944, коли проходило Варшавське повстання, до Бургвайде направили тисячу жителів Варшави.
Концтабір міг вмістити до 7 тис. осіб. Та в час другої половини облоги Бреслау, туди масово переводили ув’язнених з інших міст та нечинних таборів Вроцлава. В Бургвайде в’язні перебували на карантині та тимчасовій роботі. Після цього, полонених розподіляли в інші табори та місця примусової праці.
В’язні Бургвайде, часто, направлялись на промислові підприємства та ферми Вроцлава. Під час облоги міста, наприкінці Другої світової, їх забирали для будівництва міських укріплень, аеропорту, риття траншей. Серед постояльців Бургвайде зустрічались різні національності з окупованих нацистами країн. Поляків було 15%. Перед завершенням облоги Вроцлава – 25%.
Бургвайде бачив у своїх стінах не одну смерть від хвороб, виснаження та нелюдського поводження. Зокрема, на будівництві укріплень, в період Другої світової. В січні 1945, коли фронт був вже на річці Відава, частину в’язнів Бургвайде евакуювали. Втім, охорона табору влаштувала пожежу в лікарні на території закладу. Згоріли також і хворі, які не мали змоги втікати з рештою полонених.
За час своєї діяльності, Бургвайде кілька разів змінював характер роботи. В 1940-1944 роках то був розподільний табір, філія Groß-Rosen. Втім, подальші дослідження говорять, що Бургвайде не мав ніякого відношення до цього німецького табору. Зі січня 1945 він став табором примусової роботи, який підпорядковувався Верхмату.
Зі спогадів
Вінцентій Куць приїхав до Бургвайде з Прушкува, по закінченні Варшавського повстання. Він стверджував, що умови в таборі були жахливі. Людей постійно прибувало, тож спати доводилось в різних місцях. Кому не вистачало ліжок, той лягав на підлогу чи спав просто неба.
Перші в’язні табору мали ще людські умови проживання. Їм дозволялось носити цивільний одяг. Втім, незадовго, його змінили на тюремну форму з номером на спині. Спочатку також видавали рушники та мило. Пізніше, то були вже шматки полотна. Тюремні наглядачі не зважали на хвороби в’язнів, наприклад, коросту. Їх хвилювала лише чистота приміщень та двору.
Прати речі можна було в мисках, яких на початку існування табору було лише 150. Зрозуміло, що зі збільшенням кількості полонених, нових ніхто не завозив. Їх багаторазово використовували також як умивальники. Вода, звичайно, була лише холодна.
Про гігієнічні та побутові потреби в’язнів ніхто не дбав. Голод – звичне явище в Бургвайде. Суп, котрий давали раз на день, був овочевим, але без картоплі. На сніданок в’язні отримували один шматок хліба на п’ятьох та чорну каву без цукру.
З розповідей полоненого Генріка Ондерки, більшість людей відправляли на цукровий завод до Солтисовіц (знесли у 2009) та на млин в Сулковіце. Під час облоги Бреслау, в’язнів, масово звозили в місто для будівництва оборонних споруд. Тоді на площі Грюнвальдській, від холоду та виснаження загинуло чимало людей.
До кінця війни та облоги Вроцлава, Бургвайде вже був переповненим. Життя ставало нестерпним. Ще одна полонена Яніна Скорупінська розповідала, що 17 квітня 1945 в бараку Бургвайде вона народила доньку. Під постійними бомбардуваннями, пожежами, без необхідної води, відбулось чудо народження. Свою Уршулю жінка похрестила в імпровізованій каплиці табору, що знаходилась в сараї.
У 40-х Вроцлав мав близько 50 подібних закладів. Найбільші були на Легніцкій, Дирекційній, Складовій та Гауке-Босака. Наприкінці війни, більшість з них закрили, а ув’язнених перевезли до Бургвайде. Переповненість табору – це лише один аспект страждань, які випали на долю полонених.
Жахи табору
Ще одна очевидиця Анна Голембьовська стверджує, що справжній жах почався після підпалу табірної лікарні з пацієнтами. У повітрі стояв неприємний запах, а де-не-де було видно людські обгорілі кістки. З початком квітня на в’язнів Бургвайде чекали нові випробування.
Бомбардування Вроцлава лише посилювались, а з ними й нестерпні умови перебування в концтаборі. Голод і страх були повсюди. Ліжок бракувало, тому люди лежали на бетоні. Вони помирали від поранень, голоду та виснаження. На території табору лунали крики й прохання про ковток води та шматок їжі. Пані Анна зуміла роздобути трохи картоплі та поділитись нею з хворими.
Після капітуляції Бреслау 6 травня 1945, до міста прибув новий очільник. Він закликав колишніх полонених не покидати місто, а взяти участь у його відбудові. Багато людей, дійсно, залишались. Очевидці згадували, що поки на одній з веж Бургвайде не замайорів польський прапор, вони зазнавали в німецькому Бреслау страшних мук. Та після 6 травня 1945 Вроцлав став їх рідним, польським містом.
Спадщина
До 2019 про Бургвайде нагадували кілька вцілілих казарм, де проживали кільканадцять сімей. На алеї Попшечна в 1959 поставили пам’ятник жертвам гітлерівського терору. Також, – це данина всім, загиблим в муках, мешканцям концтабору. Пам’ятник спорудили робітники цукрового заводу, котрі хотіли вшанувати пам’ять своїх попередників.
Територія колишнього Бургвайде, безумовно, викликає мороз по шкірі. Втім, її варто відвідати та відчути на собі ту гнітючу атмосферу, адже – це частина історії Польщі та самого Вроцлава. Після Другої світової, бараки концтабору використовували як квартири. Їх, на жаль, не намагались увіковічити у незмінному вигляді та занести до реєстру національних пам’яток.
У 2019 з Бургвайде виселили останніх мешканців. Територія була виставлена на продаж. Вирішили, що залишки табору можна знести та збудувати тут багатоповерхівку чи інші комерційні об’єкти. Втім, втрутився Нижньосілезький консерватор пам’яток. На його прохання, на будь-якій будівлі, що з’явиться на цьому місці, повісять меморіальну дошку на честь загиблих в Бургвайде.
У 2022 почалось знищення колишніх казарм. В процесі підготовки земельної ділянки під будівництво, знайшли чимало артефактів. На місці колишніх казарм розкопували особисті речі персоналу та людські останки.